Чи може право бути ефективним без держави?

Держава забезпечує всезагальний обов’язковий характер права. Це не означає, що не може бути певної аналогічної системи, яка б склалася поза державою, в межах певних місцевих самоврядних механізмів, однак в таких умовах право не мало би всезагального обов’язкового характеру, бо кожна окрема місцева громада мала би свою «систему права». Слід також мати на увазі, що це ідеальна ситуація (гіпотетична), яка передбачає певну самоорганізацію місцевої громади, але потрібно враховувати, що зазвичай без держави ми матимемо анархію і хаос, тобто відсутність будь-якої системи регулювання суспільних відносин.
Сама ідея держави, як вона ще сформульована у «Левіафані» Т.Гобса передбачає, що всі громадяни відмовляються від своїх певних природних прав і свобод на користь Суверену (Держави) з метою забезпечення всезагального порядку і всезагальної державної системи, яка би могла забезпечити дію правової системи для всіх. Очевидно, правий також і Гегель, який був переконаний, що держава це найкращий спосіб забезпечення розумного механізму регулювання суспільних відносин. Держава по своїй природі є апаратом насилля, тому держава не може мати на меті побудову «раю на землі», скоріше вона забезпечує відсутність хаосу та встановлення певного прядку в суспільстві. Це означає, що право може бути реалізованим у найефективніший спосіб лише в межах держави. Адже право це не лише система прав і свобод, це також і санкції, які мають бути застосовані до порушника прав і свобод іншого громадянина. Тому лише держава здатна найефективніше забезпечувати механізм дотримання правових норм.
Правова система є складним раціональним механізмом реалізації не лише формальних, але й змістовних моральних принципів та цінностей суспільної моралі, тому будь-яка аналогічна правовій система не буде настільки ж ефективною поза державою

. Однак, є певні виключення. До них можна віднести систему міжнародного права, яка забезпечується міжнародними організаціями. На рівні міждержавних відносин діють сьогодні як нормативно-правові акти, що регулюють такі відносини, так і міжнародні суди, які вирішують спірні питання. Але це все ж таки не суспільні відносини, а міждержавні, тобто все ж таки мова йде про необхідність держави. Якщо ж ми будемо аналізувати міжнародне приватне право, то виявиться, що більшість міжнародно-правових норм, які покликані забезпечети регулювання суспільних відносин, носять суто декларативний характер,, і не є обов’язковими для кожної окремої держави. Тобто навіть тут виявляється, що самі по собі міжнародні організації не здатні забезпечити силу права, якщо до цього процесу не долучається держава. Тільки у межах державного апарату можливо ратифікувати міжнародно-правовий документ, таким чином, поширити його обов’язковий характер на всю територію держави.
Справа в тому, що міжнародні організації мають право застосовувати силу лише шляхом делегування певних повноважень державам-учасницям такої організації. Якщо виявлено, що в певній країні грубо порушуються права людини, і якщо така держава є учасницею міжнародної організації, то до неї можуть буди застосовані певні економічно-політичні санкції, або якщо така держава порушує міжнародне законодавство щодо заборони поширення ядерної зброї, то міжнародна організація шляхом колективного голосування може прийняти рішення про застосування сили